Євген Скирда:
"У мене немає вілли, але є улюблена справа"

Одразу після закінчення школи почав сам себе забезпечувати. Деякий час жив з мамою у Португалії, але у 15 років вирішив повернутися в Україну. Я хочу жити, працювати та розвиватися вдома. На початку другого року перебування за кордоном мені почало здаватися, що сходжу з розуму. Було дуже важко морально.

Ще коли жив у Португалії, почав захоплюватися комп'ютерними технологіями. Налаштовував людям комп'ютери та супутникові антени. За це отримував свої перші гроші. Після повернення в Кіровоград почав працювати у рекламному агентстві. Потім зрозумів, що не хочу працювати на когось і зайнявся фрілансом. А взагалі працювати почав з 15-ти років. Паралельно навчався у кібернетико-технічному коледжі. Два роки я провчився у цьому навчальному закладі, а потім зрозумів, що мені це не потрібно.

Поїхав працювати у Москву. Відкрив там власну студію веб-дизайну, але у 2008 році знову повернувся в Україну.

Все життя займався боротьбою. До речі, у Португалії займався дзюдо. Там виникла неприємна ситуація, яка стала однією з причин мого бажання повернутися в Україну. Я показав хороші результати під час відбіркового туру, але взяти участь у самому чемпіонаті мені не дозволили, оскільки я не був громадянином країни. Буквально через кілька тижнів після цього повернувся в Кіровоград. Почав працювати і паралельно займатися спортом. Одного разу отримав достатньо важку травму колінного суглоба, після чого відкрив для себе джиу-джитсу. Цей вид спорту вважається найменш травмонебезпечним з усіх інших видів боротьби, оскільки бій в основному проходить в партер.

Спочатку ми тренувалися з другом у підвальному приміщенні, але потім зрозумів, що це малоефективно. У результаті вийшов на президента офіційного представництва бразильського джиу-джитсу в Києві Артема Сидорова, який і став моїм першим наставником. У 2013 році він приїхав у наше місто для проведення семінару.

На той час цей вид спорту у нашому місті взагалі не був розвиненим. При цьому він користується величезною популярністю у Сполучених Штатах Америки. Там у кожному мікрорайоні є свій зал для занять з джиу-джитсу, а у нас на область – лише по одній секції.

Чесно кажучи, я не захоплююся ні футболом, ні легкою атлетикою. Мені подобається лише боротися. Коли у мене травми, змушую себе піднімати штанги, щоб підтримувати свій фізичний стан, але роблю це через силу. Це мій стиль життя. Знаєте, кожну людину щось має мотивувати. Я знаходжу мотивацію у вихованні дітей. Завдяки цьому самореалізуюсь. А коли немає часу на тренування, починаю впадати у депресію.

Звичайно, те, чим я зараз займаюся, не можна назвати моєю професію, оскільки я не отримую за це грошей. Але це не хобі, а скоріше, залежність. Я думаю про розвиток клуба постійно. Справа у тому, що багато коштів потрібно витрачати на оренду приміщення і виплату заробітних плат тренерам. Дохід клуба формується з добровільних внесків, у нас можуть абсолютно безкоштовно займатися діти з малозабезпечених сімей.

У нас у клубі займаються і дівчата. Спочатку я був проти цього, але потім зрозумів, що це не силовий вид спорту. Більшість батьків не розуміє, чому їх донькам варто відвідувати тренування з боротьби. Банально, але навіть тільки заради того, щоб вони у 16 років не думали, яку дієту використати, щоб зменшити вагу.

Джиу-джитсу дає хороший потенціал у плані фізичного та психічного здоров'я. Боротьба виховує характер і силу волі, вчить долати труднощі. Є діти, які сприймають будь-яку проблему як трагедію. Це потім переноситься в доросле життя і може закінчитися досить погано.

Так вийшло, що боротьба одразу асоціюється з бійкою. Але борці джиу-джитсу не б'ють один одного.

У цьому виді спорту не використовуються силові прийоми. Будете знати закони джиу-джитсу – зможете постояти за себе у будь-якій ситуації. Але якщо ви вирішили, що хочете займатися спортом, одразу починайте. Чому не можна йти на тренування в п'ятницю, чому починати варто тільки з понеділка? Обмежень в заняттях немає ніяких, вони є лише у нас в голові.

До речі, джиу-джитсу можна займатися у будь-якому віці. Але з цього року ми почали тренувати виключно дітей. Тренування дорослих вважаються менш популярними, тому вирішив весь свій час присвятити дітям. Ми націлені на спортивний результат. Вважаю, що в майбутньому наш клуб буде одним з найсильніших не тільки в Україні, а й в світі. А щоб цього досягти, потрібно починати з дітей.

Спортсменам, які займаються джиу-джитсу, важливо володіти такими фізичними якостями як гнучкість та рухливість. Хороші фізичні дані – це половина справи. Важливо ще мати силу волі та стійкий характер. Навіть сильні бійці не зможуть перемогти на змаганнях, якщо матимуть внутрішні страхи.

Я вважаю, що освіта та спорт є однаково важливими. Якщо батьки хочуть, щоб їх діти досягли певних висот, у них повинна бути сила волі. А виховати її можна тільки в спорті, у школі цього не зробиш.

У нас один з найсильніших клубів у країні. Впродовж кількох останніх років ми займаємо друге командне місце на всеукраїнському чемпіонаті. З минулого року почали виїжджати за кордон. Коли готувались до змагань в Абу-Дабі, зіштовхнулися з критичною ситуацією. Я розумів, що не зможу впоратися з фінансуванням цієї поїздки самостійно. Саме тому почав публікувати пости про допомогу у соціальних мережах. І люди почали допомагати, причому робили це задарма.

Ще одна багатостраждальна поїздка була в Лісабон. Наші спортсмени Ярослав Блажко та Роман Непота не могли отримати дозвіл на виїзд. Ми підготували весь пакет необхідних документів, але в турфірмі пояснили, що спочатку потрібно отримати візи в ближні країни.

Нас це не зупинило, адже ми завжди досягаємо свого. Я поширив інформацію про це в соціальних мережах. У той же вечір наша команда прибула в Київ. Нас підтримали столичні спортсмени, разом ми заблокували посольство. У результаті візи хлопці отримали, але у мене від цієї ситуації залишились змішані почуття – злість та розчарованість.

На змаганнях у Португалії наші спортсмени показали гарні результати. На жаль, Роман Непота не дійшов до фінальних зустрічей через хворобу, а Ярослав Блажко виступив у фіналі, поступився бразильцю і зайняв друге призове місце. Для України подібний результат став першим для чоловіків у віковій категорії від 18 до 29 років.

Колись у мене була суперечка з моїм учнем на тему успіху. Він вважав, що успішна людина повинна бути багатою. Для мене, навпаки, це обов'язково має бути щаслива людина, яка має все, що їй необхідно.

Так, у мене немає вілли чи автомобіля, але у мене є улюблена справа та моя команда. Я знаю, чим мені займатися кожного дня і роблю це з задоволенням, саме тому вважаю себе успішним.